Історія Центру

Початок...

У лютому-березні 1997 року Міжнародним благодійним фондом "Варнава" (наказ №1 від 1 березня 1997 року по МБФ «Варнава») в маленькій двокімнатній квартирі, тоді ще в Ленінградському районі по вулиці Борщагівська 143, було зібрано декілька дітей вулиці. З самого початку нашої роботи з дітьми в той час стояли: молодий лікар Роман Корнійко і ще декілька братів і сестер з церкви «Християнська Надія».

Діти приходили з підвалів, вулиць, каналізаційних люків, горищ. Робітники притулку відразу оточили їх турботою та домашнім теплом. В багатьох з них все було вперше: і чистий одяг, і окреме ліжко, і іграшка, і посмішка оточуючих. Дітям надається матеріальна допомога у вигляді дитячого одягу, взуття і повноцінного харчування, кожна дитина отримує ліжко і дах над головою. Діти забезпечуються хорошим п’ятиразовим харчуванням, живуть в атмосфері любові та піклування про них.

Незабаром на притулок звертає увагу державна влада. З червня 1997 року притулок переїздить до більш просторого приміщення колишнього дитячого садка по вулиці Нікольсько-Слобідській 2А, яке було надано Державною адміністрацією Дніпровського району м. Києва в безкоштовну оренду.

За 1997 рік отримали допомогу 102 дитини.
За 1998 рік через притулок пройшло 72 дитини.
За 1999 рік через притуло пройшло 60 дітей: з низ 25 — із неповноцінних сімей, 10 — з багатодітних сімей, 5 — діти-сироти.

В зв’язку з тим, що дитячий садок розміщений в густонаселеному районі м. Києва, було прийнято рішення розпочати пошук приміщення для відкриття Дитячого центру в сільській місцевості, як самостійної організації, щоб допомогти якомога більшій кількості дітей. Так в 1999 році в с. Петрівське (передмістя Києва) відкривається новий притулок (пізніше«Центр соціальної опіки та реабілітації «Дитяча надія») « Батьківський дім », директором якого і по цей день являється Роман Корнійко. Київський центр залишився під егідою МБФ "Варнава", а роботу Дитячого центру в селі Петрівське узяла під свою опіку знову зареєстрована Міжнародна добродійна фундація «Батьківський Дім».

У тому ж 1999 року директором київського центру «Дитяча надія» стає Зоя Михайлівна Павелиця, досвідчений і самовідданий педагог, Заслужений педагог України.

До вересня 2000 року ми працюємо за Статутом Притулку для неповнолітніх. Але за той короткий термін, який передбачений Статутом Притулку, діти реабілітуватися не могли. У той час діти могли знаходитися в притулку тільки 30 діб, потім термін збільшився до 90 діб, але цього теж не вистачало. Тому було прийнято рішення створити недержавний Соціально-реабілітаційний центр для дітей, аналогів якому не було в Україні.

Соціально-педагогічний експеримент 2000-20005 років

Пройшовши через багато труднощів, у вересні 2000 року ми відкрили недержавний дитячий соціально-реабілітаційний центр «Дитяча Надія». Дітей в Центр приводили: кримінальна міліція, служба у справах неповнолітніх, волонтери, що проводили роботу з дітьми на вулиці. Непоодинокими були випадки, коли діти приходили самі. В основному це були діти, батьки яких залишили їх з різних причин, наприклад, перебували у в'язниці або зловживали алкоголем, наркотиками. Діти, які були піддані фізичному, психічному насильству, або просто схильні до того, щоб тікати з дому. У більшості своїй це були педагогічно запущені діти з виснаженою нервовою системою. Вони не знали і не вміли елементарного, не мали навичок самообслуговування. Діти різного віку, з різними розумовими здібностями і можливостями вимагали до себе індивідуального підходу.

У цей час на допомогу «Дитячій Надії» приходять вчені. З метою поєднання науки з практикою і допомоги у створенні Соціально-реабілітаційного центру для дітей, Інститут педагогіки Академії педагогічних наук України на базі дитячого центру заснував школу-лабораторію, що давало можливість знайти нові шляхи роботи з такими дітьми.

Фільм «Повертаючи надію» про роботу Центру «Дитяча надія» у 2000 - 2005 роках

У результаті спільної роботи з Інститутом педагогіки АПН України в особі директора, академіка Мадзігон В.М., з одного боку, і засновника Міжнародного благодійного фонду «Варнава» — Решетинський В.М., з іншого боку, було складено Угоду « Про спільну діяльність на проведення експерименту, апробації та впровадження нових педагогічних технологій у навчально-виховному процесі закладів нового типу ». Термін проведення експерименту було встановлено з 2000 по 2005 рік.

Центр «Дитяча Надія» було визначено як інноваційний дитячий освітній заклад приватної форми власності для дітей-сиріт і тих, хто залишився без опікунів і піклувальників. З 2000 по 2001 навчальні роки в ДСРЦ (Дитячий соціально-реабілітаційний центр) була створена школа-лабораторія, де організовано навчання дітей в 1, 2, 3, 4 класах, а також робота за індивідуальними методиками. За три роки діти, практично не відвідували школу, отримали можливість освоїти програму семи класів і продовжити навчання в загальноосвітній школі.

За період роботи з березня 1997 року по грудень 2003 року в Дитячому соціально-реабілітаційному центрі «Дитяча Надія» Міжнародного благодійного фонду «Варнава» отримали психологічну, педагогічну, духовну підтримку та матеріальну допомогу 301 дитина у віці від 5 до 16 років з різних регіонів України . З них:

повернуто в сім'ю 44 дитини;
визначено в сім'ю опікуна 9 дітей;
передано в інші державні установи 12 дітей;
батьки 7 дітей були позбавлені батьківських прав.

За результатами проведення експерименту 2000-2005 років була підтверджена необхідність існування такої установи, де забезпечується комплексна соціальна реабілітація, виховання в національних, християнських та демократичних традиціях, надаються освітні послуги в школі першого і другого ступенів. Була створена для цього і необхідна нормативна база.

Результати роботи Центру вразили досвідчених педагогів академії наук України. Досягнуті результати з реабілітації бездомних дітей можна пояснити дивним і плідною співпрацею нашого суспільства в особі держави, педагогічної служби, адміністративної служби з християнською ідеєю.

Наш час. Акцент на усиновлення!

Експеримент завершився, але робота Центру тривала і розвивалася, охоплюючи все нових і нових дітей.

11 квітня 2006 дружина українського Президента, голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду "Україна 3000" Катерина Ющенко та міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Павленко відвідали дитячий соціально-реабілітаційний центр "Дитяча Надія". Тут вони ознайомилися з його роботою та поспілкувалися з керівництвом, педагогами та вихованцями закладу.

Катерина Ющенко зазначила, що центр надзвичайно ефективно допомагає у вирішенні проблеми боротьби з безпритульністю. За її словами, соціальна реабілітація дітей, які з різних причин залишилися без батьківського піклування, надзвичайно важлива (повідомляє Прес-служба Президента України).

З 2008 року Дитячий соціально-реабілітаційний центр розширив свою діяльність і був реорганізований у Благодійну організацію " Центр соціальної опіки і реабілітації "Дитяча Надія "". У цьому ж році Зоя Михайлівна Павелиця передала керівництво Центром Федоровій Валентині Михайлівні, своїй учениці.

За усіма питаннями звертайтесь:

Федорова Валентина Михайлівна - директор центру "Дитяча Надія"

Федорова Валентина Михайлівна,
директор Благодійної організації
«Центр соціальної опіки і реабілітації "Дитяча Надія"»

тел.: +38 044 516-59-93
моб.: +38 067 320-41-90
e-mail: c-hope@ukr.net
сайт: www.c-hope.com.ua